Заклади громадського харчування, розважальні заклади - все це організації, які у відповідності до чинного законодавства України взяли на себе обов’язок надавати послуги усім, хто цього бажає, тобто укладати публічні договори. Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, у якому одна сторона (підприємець) взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Проте досить часто виникає ситуація, коли людину, яка заздалегідь планує відпочити, наприклад, у клубі, пристойно одягнулася, просто не пускають у розважальний заклад, пояснивши ситуацію фразою охоронця: "Адміністрація клубу має право відмовити Вам у вході без пояснення причин". Настрій миттєво псується і хочеться вже не відпочивати, а доводити свою правоту. А це справа абсолютно марна. Постає питання, чи це законно. Хтось, як говориться, повернувся й пішов, а комусь знайомство з дискримінацією завдає моральної шкоди. Адже необґрунтована відмова може спровокувати психологічний дискомфорт, невпевненість у собі, пониження самооцінки.
Відповідно до положень ЦК України, умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлене законом. За всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їхніх потреб у сфері торговельного й інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, окрім випадків, передбачених нормативно-правовими актами (ст. 17 ЗУ "Про захист прав споживачів"). Аналіз цих положень дозволяє дійти висновку, що так звані внутрішні правила розважальних закладів, відомі усім як "dress code" (правило, відповідно до якого в клуби, ресторани чи дискотеки тощо допускаються особи, одягнені лише встановленим чином) і "face control" (правило, відповідно до якого в ці заклади допускаються особи, які відповідають певним вимогам до зовнішнього вигляду, стану, поведінки) є не зовсім законними.
Перше внутрішнє правило повністю відповідає чинному законодавству, якщо умови "dress code" заявляються в оферті і відповідно до правил публічного договору застосовуються до всіх без винятку клієнтів. Вийняток - "індивідуальний dress code", тобто ситуація, коли адміністрація закладу оцінює одяг клієнта за критеріями пристойності, придатності, вартості, допустимості в цьому закладі, а також із власних міркувань (найбільш поширений на практиці). Така форма "dress code" - пряме порушення законодавства.
"Face control" - порушення конституційних прав людини. Аргументи ж рестораторів про необхідність захистити клієнтів від людей з маргінальними схильностями не мають до справи жодного відношення. Для суспільної безпеки є міліція, яка й має цим займатися. Підтримка порядку - це її прямі обов’язки. А необґрунтовано, без пояснення причин відмовляти людині у вході в заклад не можна. Відмова ж в обслуговуванні за кольором очей, формою галстука або маркою взуття - це з правової точки зору, не що інше, як дискримінація.
Відповідно до ч. 4 ст. 633 ЦК України, підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). При необґрунтованій відмові підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Чинне законодавсво Україн взагалі не містить таких понять як "dress code" і "face control", не містить положень, які б давали право підприємцям надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору. Отже, можна відзначити, що відсутність чіткого законодавчого визначення, а також встановлених спеціалізованих правил надання послуг породжує порушення прав споживачів в нічних клубах, танцювальних клубах і дискотеках. Хотілося б, щоб у найближчому майбутньому були прийняті спеціальні Правила надання культурно-розважальних послуг, які дали б чітке визначення цьому виду послуг, встановили б межі й обмеження "внутрішнього правового сепаратизму" в культурно-розважальних установах.
Якщо ж Вас не пустили в бажаний розважальний заклад, Ви маєте всі підстави подати на власника в суд, просити відшкодувати завдану моральну шкоду. Звичайно, це досить тривала процедура, а з урахуванням специфіки діяльності української судової системи не завжди ефективна. Словом, шкідливі "dress code" і "face control" незаконні. Але обійти їх не можна, а свої права захистити дуже непросто. Тому раджу: перш ніж вирушити в модний "пафосний" заклад, поцікавтеся у досвідчених друзів, кого там не люблять.
Богдан НИЩІЙ (Правовий тиждень, № 45, 4-10 листопада 2008)
