Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року № 1669 «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації» була прийнята Кабінетом Міністрів України на виконання Указу Президента України від 7 листопада 2005 року № 1556 «Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів».
Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.
Стаття 113 Конституції України встановлює, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальним, зокрема, перед Президентом України та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Крім того, укази Президента України відповідно до статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» є однією з правових підстав діяльності Кабінету Міністрів України.
Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року № 1669 «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації» була прийнята Кабінетом Міністрів України на виконання Указу Президента України від 7 листопада 2005 року № 1556 «Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів».
Відповідно до абзацу четвертого статті 1 цього Указу Президентом України доручено Кабінету Міністрів України затвердити за погодженням із Верховним Судом України і Генеральною прокуратурою України єдину інструкцію про порядок отримання підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дозволів на проведення відповідних заходів та використання одержаних при цьому матеріалів.
Стаття 116 Конституції України також передбачає, що Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.
Крім того, згідно із статтею 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Стаття 2 вказаного Закону встановлює, що до основних завдань Кабінету Міністрів України серед інших належить вжиття заходів до забезпечення прав і свобод людини та громадянина, а також спрямування і координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.
Відповідно до частини другої статті 20 вказаного Закону Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.
Також, підпункт 3 частини першої статті 21 Закону визначає повноваження Кабінету Міністрів України, зокрема у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, зокрема такі як забезпечення проведення державної правової політики; здійснення контролю за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами; вжиття заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров’я людини та громадянина від протиправних посягань.
Порядок визначає саме процедуру отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та порядок використання добутої інформації лише для працівників оперативних підрозділів, які є посадовими особами органів виконавчої влади, оскільки стаття 5 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» визначає підрозділи, які мають виключне право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, саме в Міністерстві внутрішніх справ України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній прикордонній служби, Управлінні державної охорони, державній податковій службі, органах і установах Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Таким чином, Порядок не регулює питання здійснення правосуддя і не втручається в сферу дії Закону України «Про судоустрій України», оскільки жодне положення Порядку не стосується дій судді та не визначає порядок прийняття судового рішення, а регулює лише дії посадових осіб органів виконавчої влади.
Положення Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року № 1669, відповідають Конституції України та актам законодавства, що мають вищу юридичну силу.
Так, відповідно до статті 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
В той же час, Порядок не передбачає випадків, коли дозволу суду на здійснення оперативно-розшукових заходів, які тимчасово обмежують права людини, не потрібно.
Слід зазначити, що термін « дозвіл», по-перше, міститься в частині п’ятій статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України, згідно з якою проведення визначених у законодавчих актах України окремих оперативно-розшукових заходів проводиться з дозволу суду, а по-друге, - в частині другій статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», яка встановлює, що про отримання дозволу суду або про відмову в ньому повідомляється прокурор протягом доби.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 187 Кримінально-процесуального кодексу України при розгляді подання про отримання дозволу на здійснення певних оперативно-розшукових заходів голова суду чи його заступник саме виносить постанову про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку або про відмову в цьому.
При цьому, Порядок також передбачає наявність постанови суду про надання дозволу або постанови суду про відмову у видачі дозволу.
Таким чином, при затвердженні Порядку не відбулося ніякої «заміни мотивованого рішення суду, яке приймається згідно з чинним законодавством України, на «дозвіл», Порядком не передбачено внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України, а голова апеляційного суду або його заступник розглядають подання не відповідно до Порядку, а відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України.
Передбачене пунктом 6 Порядку внесення подання на розгляд голови апеляційного суду області, мм. Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим або уповноваженого ним заступника за місцем провадження справи повністю відповідає вимогам частини четвертої статті 187 Кримінально-процесуального кодексу України, яка встановлює, що за наявності підстав слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства про накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку.
Одноособовий порядок розгляду подання про отримання дозволу суду на здійснення оперативно-розшукових заходів, що тимчасово обмежують права людини, встановлений не Порядком, а саме статтею 187 Кримінально-процесуального кодексу України, яка встановлює, що голова суду чи його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності вислуховує слідчого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову.
Відповідно до статті 13 Закону «Про судоустрій України» можливий як колегіальний так і одноособовий розгляд справ. Справи у судах першої інстанції можуть розглядатися суддею одноособово. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд.
Стаття 26 цього Закону встановлює, що апеляційні суди розглядають по першій інстанції справи, визначені законом (крім апеляційних господарських судів).
Щодо «цілковитої таємності» процедури отримання дозволу, то згідно з частиною десятою статті 187 Кримінально-процесуального кодексу України постанова виноситься в режимі, який забезпечує нерозголошення даних досудового слідства або оперативно-розшукової діяльності.
Враховуючи викладене, слід зазначити, що не Порядок, затверджений Кабінетом Міністрів України у 2007 році, а саме Кримінально-процесуальний кодекс України, до якого ще у 2001 році внесено відповідні зміни Верховною Радою України, визначив, хто саме в суді і в якому режимі розглядає подання на отримання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів, що тимчасово обмежують права людини.
Щодо того, що Порядок застосовується в разі, коли інше не передбачено законом, то слід зазначити таке.
Порядок врегульовує діяльність підрозділів щодо отримання оперативно-розшукової чи контррозвідувальної інформації.
Відповідно до частини третьої статті 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» виключно з метою отримання розвідувальної інформації для забезпечення зовнішньої безпеки України, запобігання і припинення терористичних актів, розвідувально-підривних посягань спеціальних служб іноземних держав та іноземних організацій зазначені заходи можуть здійснюватись в порядку, узгодженому з Генеральним прокурором України та Головою Верховного Суду України.
Крім того, частина сьома статті 8 цього Закону встановлює, що не всі права, передбачені частиною першою для оперативних підрозділів, які виконують завдання оперативно-розшукової діяльності, поширюються на розвідувальні органи, враховуючи, що зазначені органи не мають на меті негласне виявлення та фіксування слідів тяжкого або особливо тяжкого злочину, документів та інших предметів, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину.
Зважаючи на викладене, Закон передбачає інший порядок отримання дозволів на здійснення таких оперативно-розшукових заходів для отримання розвідувальної інформації.
Окремо необхідно звернути увагу на те, що питання отримання дозволів суду до затвердження Порядку регулювалось крім положень Кримінально-процесуального кодексу України та Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», ще і внутрішніми відомчими наказами, специфічними для кожного відомства, які мали гриф обмеження доступу, а тому були невідомі широкому загалу.
При прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року № 1669 «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації» Кабінет Міністрів України не лише уніфікував порядок отримання дозволів оперативними підрозділами різних органів виконавчої влади, а, знявши гриф обмеження доступу з вказаних відомчих актів, зробив значний крок у напрямку покращення відкритості та прозорості діяльності правоохоронних органів, надавши можливість суспільству здійснювати більш ефективний демократичний контроль за діяльністю оперативних підрозділів, що, в свою чергу, сприятиме їхній ефективній діяльності і виконанню покладених на них функцій.
