Судебная практика

Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти інтелектуальної власності (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України) (Оглядовий лист Вищого господарського суду України від 30.06.2009 № 01-08/411/1) У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами України спорів у справах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

 У зв'язку з питаннями, які виникають у судовій практиці щодо застосування норм матеріального і процесуального права у вирішенні корпоративних спорів, президія Вищого господарського суду України вважає за необхідне внести такі зміни і доповнення до рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" (далі - Рекомендації).

Узагальнення підготовлене суддею Верховного Суду України О. Ф. Селівоном та головним консультантом управління узагальнення судової практики О. С. Іщенко. Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статтях 43, 46 Конституції України. Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом від 24 березня 1995 р. N 108/95-ВР "Про оплату праці", Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), іншими законодавчими та нормативними актами. Зокрема, ст. 1 названого Закону визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу; ч. 3 ст. 15 (у редакції Закону від 21 жовтня 2004 р. N 2103-IV) передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку.

Как известно, при применении моратория во время осуществления процедуры банкротства прекращают начисляться штрафные санкции и проценты относительно должника. Однако не всегда отечественными судами однозначно понимается правильность применения моратория и некоторые его особенности, в результате чего инициируются многочисленные судебные споры. Ниже рассмотрен один из таких споров.

На практиці виникає цікава ситуація, адже за своєю суттю третейська угода є правочином, оскільки правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, тому коли зацікавлена особа бажає оскаржити третейську угоду в судовому порядку, то перед нею постає запитання, а в який суд звертатися із заявою про визнання третейської угоди не дійсною, до компетентного суду у розумінні закону України «Про третейські суди», чи до суду, якому підсудна справа про визнання недійсним правочину за правилами встановленими ЦПК і ГПК. ----------------

Про деякі питання підвідомчості іпідсудності справ господарським судам(Рекомендації президії Вищогогосподарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120) З метою однакового і правильного визначення підвідомчості і підсудності справ господарським судам президія Вищого господарського суду України вважає за необхідне дати наступні рекомендації.

Те, що українські СІЗО сьогодні переповнені, — факт, який не заперечується ніким, включаючи урядовців та безпосередніх керівників Держдепартаменту з питань виконання покарань. Серед іншого, цьому сприяє і не досить досконала процедура попереднього ув’язнення. На сьогодні вона не повною мірою відповідає де-юре і особливо де-факто вимогам Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.(далі – Конвенція 1950 р.) та є ще надто далекою від «європейських стандартів». А це, в свою чергу, призводить до того, що кількість осіб, взятих під варту, в Україні дуже велика (близько 40 тис.), що, звичайно, є першою значною перешкодою на шляху поліпшення умов тримання під вартою.

Госкомземом представлена достаточно полная  подборка судебной практики по  различным аспектам земельных правоотношений Полный текст

Верховный Суд Украины рассмотрел кассационную жалобу ответчиков на решение апелляционного суда по делу по иску Лица 1 к Лицу 2 и Частному предприятию о признании авторских прав, выплате компенсации и возмещении морального ущерба.При вынесении своего Определения ВСУ руководствовался следующим.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статтях 43, 46 Конституції України. Реалізація зазначених конституційних прав грома-дян врегульована Законом від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП), іншими законодавчими та нормативними актами. Зокрема, ст. 1 названого Закону визначено, що заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу; ч. 3 ст. 15 (у редакції Закону від 21 жовтня 2004 р. № 2103-IV) передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі підприємство здійснює після виконання зобов’язань щодо оплати праці (у попередній редакції оплата праці провадилася в першочерговому порядку після сплати обов’язкових платежів); у ч. 5 ст. 24 (у тій же редакції) зазначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути по-ставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.